5 липня 2025 року, в день памʼяті священномученика Євсевія Самосатсього, митрополит Херсонський і Таврійський Іоанн, молився за Божественною літургією в нижньому храмі кафедрального собору м. Херсона. За богослужінням підносилась заупокійна молитва з нагоди 11-ї річниці з дня упокоєння Блаженнішого митрополита Володимира (+ 5.07.2014).

Після закінчення богослужіння митрополит Іоанн відвідав Миколаївський Морський собор, де на могилі сповідника віри, вікарія Херсонської єпархії єпископа Єлисаветградського Павла (Колосова) звершив панахиду з нагоди 170-ї річниці з дня його народження (22 червня / 5 липня 1885 р.). В вересні цього року також виповнюється 100 років з дня упокоєння єпископа Павла.

 

Історична довідка:

Єпископ Павло (Павло Петрович Колосов) народився 22 червня / 5 липня 1855 року в Погості Селіжарова, у спадковій священицькій родині.У десятирічному віці Павло вступає до Духовного училища, та духовної семінарії, яку закінчив у 1878 році. Того ж року він одружився Анною Іванівною Смірновою (1859–1917 рр). Рукоположення в сан диякона відбулося 27 жовтня / 9 листопада 1878 року, а через два дні був рукоположений у сан пресвітера архієпископом Херсонським і Одеським Платоном (Городецьким) і отримав призначення в село Іванівку (Кочубеївку) Херсонського повіту, у храм Пророка і Предтечі Іоанна. 18/31 травня 1880 року його перевели до м. Новогеоргієвськ (нині м. Світловодськ Кіровоградської обл.) Єлисаветградського повіту у Свято-Успенський храм, де він став другим священником, а вже 1/14 листопада отримав призначення бути викладачем Закону Божого у Новобузькій Учительській семінарії. З благословіння архієпископа Херсонського і Одеського Никанора (Бровковича) 28 червня / 11 липня 1888 року ієрей Павло був переведений на посаду настоятеля Свято-Воскресенського храму м. Новогеоргієвська Олександрійського повіту Херсонської губернії, а також призначений благочинним усіх Єдиновірських церков Херсонської єпархії.

У 1905 році, 17 / 27 жовтня, протоієрей Павло Колосов був переведений до м. Єлисаветграда, де став дев’ятим настоятелем Свято-Успенського Кафедрального собору , а також благочинним Єлисаветградського округу.

У 1917 році протоієрей Павло Колосов овдовів. Духовенство Єлисаветграда одноголосно обрало його єпископом Єлисаветградським, вікарієм Херсонської єпархії. У 1921 році протоієрей Павло приймає чернечий постриг, при якому йому залишено попереднє ім’я, і 21 березня / 3 квітня того ж року в Києві відбулася його архієрейська хіротонія в єпископа Єлисаветградського, вікарія Херсонської єпархії. Зі вступом на кафедру владика Павло приділяв велику увагу освіті священників і їхньому вмінню проповідувати, активно боровся з обновленцями.

Служачи в тяжкі часи для Церкви Христової в місті Єлисаветграді, владиці Павлу допомагали в його нелегких трудах у боротьбі з обновленством ревностні пастирі міста та повіту: священник із села Високі Байраки ігумен Варсонофій (Юрченко), протоієреї міста Олександрії о. Андріан Вожаков і о. Димитрій Сурмелі священники Петропавлівського та Свято-Володимирського грецького храмів м. Єлисаветграда — протоієреї Миколай Виноградов та Платон Купчевський.

Владика Павло обурювався нахабним пограбуванням храмів Єлисаветградського округу та міських церков, яке вчиняла нова безбожна влада. Через це на єпископа було здійснено безпрецедентний тиск з боку влади, на нього лили потоки бруду та наклепів. У місті була організована група, яка мала потужну підтримку з боку радянської влади. В серпні 1922 року (9/22 – 10/23 серпня) ця групка провела «передвиборчий з’їзд духовенства та мирян вікаріатства «Живої Церкви» - обновленців, що не знайшов підтримки в особі нового єпископа Павла (Колосова). Внаслідок цього проти нього було розгорнуто кампанію наклепів.

До владики Павла майже щодня навідувалися представники влади з вимогами приєднатися до «Живої Церкви», однак вони отримували рішучу відмову. Неодноразово на його квартиру вчинялися нальоти з пограбуванням, вибивали вікна — такими діями намагались залякати й зламати святителя. Під час богослужінь з’являлися групи провокаторів, які намагались зірвати службу, але владика з любов’ю закликав їх припинити безчинства. Після таких інцидентів парафіяни почали супроводжувати владику Павла до дому, побоюючись за його життя.

15/28 листопада 1922 року групою «живистів» Михайловим, Гайдобурою, Кульчицьким та іншими незрозумілими озброєними особами на єпископа Павла було скоєно напад у єпархіальному домі — його жорстоко побили, а «живисти» захопили владу. Формально Духовне Правління Єлисаветграда захопили представники «Живої Церкви», однак за благословенням владики Павла (Колосова), канонічне духовне правління Херсонської єпархії продовжило роботу в іншому місці, незважаючи на труднощі з реєстрацією. На початку грудня 1922 року під час Божественної літургії в Успенському Кафедральному соборі знову увірвалась група нападників, які зірвали службу. Владику побили та в одному лише підряснику, серед зими, повели через усе місто до в’язниці у фортеці Святої Єлисавети. Після місяця ув’язнення владика зліг і не міг ходити. Дізнавшись про погіршення стану здоров’я святителя, духовенство міста — протоієреї Платон Купчевський, Миколай Виноградов, ієрей Григорій Селецький з дочкою Євгенією (Колосова-Федоровська) — звернулись із проханням звільнити владику.

Усі ці випробування підірвали й без того слабке здоров’я владики Павла. У 1923 році він звернувся до Екзарха України Митрополита Київського Михаїла (Єрмакова) з проханням вивести його за штат за станом здоров’я.

На його місце, єпископом Єлисаветградським, було обрано настоятеля Свято-Миколаївського храму Кривого Рогу архімандрита Онуфрія (Гагалюка). Після прибуття до міста і звершення однієї служби в Успенському соборі , через шість днів після категоричної відмови прийняти обновленство, його було заарештовано та ув’язнено.

На прохання ув’язненого єпископа Онуфрія владика Павло (Колосов) змушений був знову прийняти тимчасове управління вікаріатством. Він і далі вів активну боротьбу з обновленським рухом. Про це писала газета «Коммунист» від 21 березня 1923 року: «Жива Церква в Єлисаветграді подає слабкі ознаки життя, зате купка чорносотенців на чолі з єпископом Колосовим чинить активний опір».

Після виходу з в'язниці єпископ Онуфрій дав знати про себе владиці Павлу. Свою останню Божественну Літургію в Успенському кафедральному соборі міста Єлисаветграда владика відслужив на початку липня 1923 року і переїхав до Херсона за наполяганням дочки, лікаря, оскільки його здоров'я погіршилося і за ним потрібен був постійний догляд.

На початку 1925 року здоров'я владики ще більше погіршилося, його ноги ослабли, і він зовсім не міг пересуватися і зліг у ліжко. У вересні місяці 1925 року єпископ Павло (Колосов), прибуваючи на спокої в Херсоні, причастившись Святих Христових Таїн, мирно відійшов до Господа, закінчивши свій життєвий шлях, як вірний служитель Церкви Христової. Похований у м. Херсон за вівтарем Миколаївського собору.

Опубликована: 05.07.2025